Доброго дня, шановні друзі! Я радий бути присутнім у Вашому домі. Велике спасибі всім, хто цікавиться  моєю скромною персоною. Трішечки про себе:
     Я пишу вірші й пісні на протязі понад 30-ти років. Багато пісень і віршів, які увійшли в цю збірку були написані за часів Радянського Союзу. З тих пір минуло багато років, погляди на деякі речі змінилися, згадуючи, як нас тоді виховували, але я завжди писав не для цензури.  Завжди був романтиком і оптимістом. З роками я став оптимістичним реалістом.
     Як поет і композитор, я дуже точно і тонко відчував несправедливість, жорстокість, підлість і неправду. В деяких своїх не зовсім романтичних, швидше – патріотичних творах на актуальні теми, як правило, я висвітлюю своє бачення, можливо в більш глобальному масштабі, та неможливо спокійно дивитися, як твою країну шматують і якщо в тебе є хоч крапля патріотизму і порядності, ти не зможеш про це мовчати. Про це неможливо не писати. Люди, які люблять Україну, мене зрозуміють.
     Крім ліричних творів я багато написав пісень і віршів на військово-патріотичну тему. В мене є цикл віршів і пісень про Кавказ, Придністровські події, В’єтнам, Афганістан і т.д. Є у мене також твори на тему Великої Вітчизняної війни. Ця тема – незабутня, скільки б років не минуло. Багато пишу про нашу рідну землю, про наше життя. Це твори як народного плану, так і – філософського. Одні пісні – для простих людей, інші пісні більше подобаються людям високоінтелектуального складу, міській інтелігенції. Найбільше мені подобається те, як мої пісні сприймають глядачі на концертах. Це погляд очима зі сцени. Коли бачиш у людей, які сидять в залі на очах сльози, розумієш, що не марно ти живеш і твориш на цій землі. Про що б я не писав, але я жодного слова не збрехав у своїх віршах і піснях. Пишу, хоча й гірку, а може для когось і різку, зате – правду. Наприклад, вірш, присвячений великому Кобзарю, Тарасу Григоровичу Шевченку я написав для нашого народу. Українці повинні завжди пам’ятати історію свого народу та відчувати дух правди і нескореності. Але цього вірша не хочуть, а точніше, бояться друкувати, можливо за ту силу правдивого поетичного слова. Мені ж пояснюють, що окремі рядки з цього вірша в тій, чи іншій мірі ображають честь і гідність тих олігархів, які нажили мільйони і навіть мільярди, невідомо яким шляхом.
     Деякі гуморески й жартівливі пісні я навмисне написав з елементами суржику, де трапляються окремі російські, італійські, французькі чи інші слова. (Більшість – все ж таки російські). Так розмовляє в багатьох регіонах України простий народ. І неможливо це забрати у народу. Люди хочуть чути такі жартівливі пісні, тому я їх інколи пишу. До речі, такі пісні співає відома Вєрка Сердючка (Андрій Данилко). Такі пісні в народі користуються популярністю. Але суржику, діалекту багатьох регіонів України я собі не можу дозволити у моїх серйозних творах. Такі твори я пишу нормальною літературною мовою.
     Коли я пишу пісню, як правило, я пишу музику і слова – одночасно. Але, крім пісень я пишу вірші. Дуже багато їх написано на рідній українській мові. Я, спілкуючись з багатьма людьми в різних куточках України, та українцями, які проживають за кордоном, багато разів чув про те, як слова моїх пісень переписують із аудіокасет чи ком пакт-дисків для того, щоб їх вивчити. Якщо люди співають, значить їм подобаються пісні. Завдяки цій збірочці, не потрібно буде переписувати слова з касети чи ком пакт-диска. Хочу назвати ще одну причину видання цієї збірки, до якої увійшли далеко не всі мої твори. Багато хто в Україні, а також з української діаспори за кордоном знає мене виключно, як автора пісень. Але, крім пісень я ще пишу і поезію, яка не потребує музики. Про це мало хто знає.
     Один Бог знає, скільки я ще творів напишу, та в кожному вірші, в кожній моїй пісні живе часточка моєї душі. Я пишу для вас, мої шановні слухачі й читачі.
З Повагою до всіх - Ваш Сергій  Брайлян.